Репортер » Новини » Волонтери: міцний тил нашої армії

Волонтери: міцний тил нашої армії

18-05-2017, 09:50
 (голосів: 0)
Волонтери: міцний тил нашої армії
У той час, коли воює вся країна, передова не може існувати без міцного тилу. Усього за декілька років слово «волонтер» стало для більшості з нас звичним. Герої другого фронту надійно прикривають тил на передовій, підіймають бойовий дух наших військових та забезпечують їх найнеобхіднішим.
Волонтерський рух під час війни в Україні — героїзм звичайних людей. Зараз на них лежить все — від оснащення армії до обміну полоненими. І дуже важливо, щоб про цих людей знали. Адже зазвичай, всі вони залишаються поза кадром.


Офіцери милосердя, як їх часто називають, самовіддано працюють і в Кобеляках. Ці люди прийняли події, які розпочалися на Сході нашої країни, як свої власні. Вони не стали чекати допомоги зі сторони, сподіватись на державу, чи Президента з урядом. Почали робити те, що було їм під силу: пекти, варити, смажити, організовувати навколо себе всіх небайдужих. Вирушали на схід, щоб хоч якось підтримати, порадувати бійців домашніми пиріжками чи маминими котлетами. І головне, робили це і будуть робити, щоб наші хлопці знали: про них пам'ятають, люблять, гордяться і чекають додому.
Сьогодні ми хочемо розповісти про волонтерів міського Штабу допомоги військовим. Зокрема, про Тетяну Вільхову, яка є однією з тих небайдужих жінок, які все роблять для того, аби наші воїни були одягнені та нагодовані.

Ми зустрічаємося з Тетяною, невдовзі після чергової поїздки у зону АТО. Цього разу волонтери проїхали маршрут від Маріуполя до Волновахи і відвідали багатьох наших хлопців, які тримають оборону на цій лінії фронту.

— Таня, розкажіть, з чого все починалося?


— Мабуть, ми найперші, хто почав займатися волонтерством у Кобеляках, — каже наша співрозмовниця. — Розпочали цю роботу тільки-но зав'язалася війна на сході. Ми, перш за все, матері. Нам важко мовчки спостерігати за новинами з телевізора і нічого не робити. Вже п'ятого вересня 2014 року був створений міський Штаб допомоги військовим АТО. Тоді в нього ввійшло багато небайдужих людей. Всі вони працюють і досі. Хочеться наголосити, що ми — специфічні волонтери (сміється – авт.). Адже передаємо військовим не лише продукти та необхідні речі, а й готуємо для них найрізноманітніші домашні страви: від голубців, товчеників, налисників, вареників і пиріжків, до холодцю та вінегрету. Бо що їдять військові щодня? Кашу, тушонку? А товченики з голубцями, вони навряд чи приготують.
— Хто вам допомагає?
— Нас дуже багато, — продовжує волонтер, — і навіть цілими родинами працюємо. Зокрема, сім'я Корецьких: Валентини, Івана та сина Дмитра, Наталія і Олексій Гук, Світлана і Тетяна Мєлкозьорові, Зоя і Юра Михальченко, Тамара Бахтіярова, Ніна Рибалко, Світлана Овчаренко, Іван та Лєна Харченко. До речі, Іван Харченко здійснив аж десять поїздок у зону АТО на власному транспорті. Окрім того, що він є членом міського штабу допомоги АТО, він є засновником фонду «Захисти Вітчизну», який також неодноразово надавав нам посильну допомогу. Нас працює дуже багато. Регулярно долучаються до роботи Лілія Тереніна, Людмила Куць, Тетяна Лещенко, Юлія Матюх. Є ще, до речі, одна пенсіонерка, яка називати себе не хоче. Так вона регулярно пече медовики і передає їх. Також до співпраці долучилися керівники та працівники кафе «Ромашка», «Українські страви» і «Філін». Часто допомагає школа №3. Паралельно долучається багато демобілізованих військових та їхніх рідних, які душею і серцем з тими, хто на фронті. І взагалі, всіх перерахувати нереально! До співпраці залучені дуже багато кобелячан і жителів району.

— Як відбувався перший збір допомоги?

— Після організації штабу, на площі Перемоги ми почали збирати містове з працівників ринку. Ці кошти спрямовували безпосередньо для допомоги нашим військовим. Це і було нашим стартом. Додатково поставили скриньку для збору грошей. Всі ці кошти йдуть для спільної справи. До речі, у нас ведеться сувора звітність кожної зібраної і витраченої гривні, ось зошит (демонструє блокнот з записами, - авт.). Перші зібрані дев'ять тисяч гривень ми витратили на військове оснащення. Купили вкрай необхідні тоді берці, бушлати, термобілизну, штани, і тому подібне. Далі обдзвонювали рідних військових і прямо на площі Перемоги роздавали ці речі. Загалом, за час, поки триває війна, ми здійснили понад п’ятдесят поїздок і закупили дуже багато всього: від одягу, до бензопил, палаток, акамуляторів, рацій і запчастин до військових автомобілів. Тільки літньої та зимової форми передали 670 штук, 120 пар берців, 200 шапок, 100 балаклав, 42 пари бурок, 50 пар дутіків, більше 30 картузів, і так далі.

— Розкажіть про свою першу поїздку

— Перші поїздки у зону АТО здійснювали виключно чоловіки: Олег і Вадим Безкібальні та Олексій Мєлкозьоров. Вони не хотіли, щоб ми, жінки, ризикували своїм життям. Та я довго не витримала і невдовзі теж відправилась із ними в дорогу. Перша моя поїздка була в Мар'їнку, куди ми вирушили вдвох з Вадимом. Перше, що кинулося в очі вже у зоні АТО, це військовослужбовці на одному з блокпостів. Уявіть, в десятиградусний мороз вони стояли у брезентових дощовиках, а на ногах у них були кросівки, перемотані скотчем! Вони не виходили мені з голови всю дорогу. І на зворотному шляху, маючи декілька запасних комплектів одягу, ми віддали їх цим хлопцям та нагодували, чим могли. Їхню радість не можна було передати словами! Коли ми приїхали до пункту призначення, то побачили, що хлопці живуть у покинутих будинках. І по гуманітарну допомогу виходять по-черзі. На наше запитання: «Чому так?» вони відповідали: «Щоб мирне населення не бачило, скільки нас тут і не передали цю інформацію сепаратистам». У хлопців не було нічого, навіть каструль. Уявіть, капусняк, який ми привезли, вони не мали, куди перелити. Доводилось для цього обрізати пластикові пляшки. Тоді ж, я звернула увагу на те, що вся земля під ногами всіяна гільзами та осколками. Того дня ми і потрапили під перший обстріл.

— Ви злякалися?

— Та ні, я більше хвилювалась за хлопців, що лишаються там. Вже в дорозі я запитала у Вадима: «Тобі було страшно?». Він відповів, що більше злякався за машину (сміється – авт.) Коли їхати реально було небезпечно для життя, то військовослужбовці супроводжували нас на БТР-ах і передавали від блокпосту до блокпосту. Таким чином, виводили на мирні території. Іноді доводилося навіть ночувати на блокпостах в холодній машині. Бо проїзд там закривається після 23 години вечора, а відкривається о 6 ранку. Бувало, ми просто фізично не встигали до всіх заїхати, а не відвідати когось одного кобеляцького не могли. Та віра в те, що ми робимо добру справу, давала нам сил. Коли ми приїхали додому після цієї поїздки, то вся площа Перемоги зібралась нас слухати.

— Як часто ви їздите на передову?


— Коли все починалося, орієнтовно двічі на місяць, — каже Тетяна. — Бувало, навіть, п'ять разів на місяць їздили. Зараз вже по мірі збору грошей, продуктів чи необхідних речей. Остання наша поїдка відбулась всередині лютого, напередодні Дня Святого Валентина. Цього разу нам вдалося зібрати дуже багато. Уявіть, 13 людей грузили машину цілих 2 години! І це при тому, що все вже було пофасовано та складено. Та сил нам дає той факт, що хлопці дзвонять, дякують, хтось — просить навідатись і до них. Ми не можемо їх залишити.

— Ви особисто знайомі з багатьма військовослужбовцями, хто був чи нині знаходиться на сході?

— Знаю дуже багатьох. Тільки в телефоні в мене близько трьохсот номерів, ще в записнику мабуть стільки ж, — каже, посміхаючись Тетяна. — Здебільшого, мій номер телефону вони передають з рук в руки. Буває, в деякі частини за всі роки війни не приїжджав жоден волонтер. Тому вони дзвонять і прохають приїхати. Зустрічаючи нас, часто кажуть: «Як же приємно бачити знайомі обличчя і полтавські номери!»

— На вашу думку, за ці роки війни щось змінилося щось на краще в плані матеріального забезпечення нашої армії?

— Ні, я б сказала, навіть гірше стало, — продовжує волонтер. — Ну форму їм видають, та вона ж потрібна не одна! Вона зношується, її потрібно прати. Коли ми питаємо в солдатів, що їм треба, вони практично завжди відповідають: «Все, що можете!». Так було з самого початку, так триває і сьогодні. Єдине, можливо, умови проживання у них стали трішки кращі. Хлопці, як можуть, облаштовують свої бліндажі. Та все це робиться їхніми руками, а не силами держави. З приводу їжі, яку для них виділяють, то це дешеві і слабенькі сухпайки. А на каші з жилястою тушонкою довго не проживеш. Тому ми і вирішили, що будемо радувати наших хлопців домашньою їжею.

— А яка кількість людей готує страви?

— 13 чоловік, — каже Тетяна. — Спочатку всі по домівках готують, а напередодні поїздки збираємось гуртом, щоб, для прикладу, зробити нарізку салатів. Тобто, де потрібна колективна робота.

— Як довго ви плануєте займатись волонтерством?

— Поки війна не скінчиться. І якщо настане той день, коли військові скажуть, що їм допомога вже не потрібна — ми ще подумаємо! (сміється – авт.). А людей прошу не забувати про те, що на сході нашої держави триває війна. Допомагайте солдатам, їм потрібна наша підтримка. Сьогодні допомогу збирати важче, ніж це було на самому початку. Не знаю, з чим це пов'язано: фінансовими труднощами людей, чи в тому, що вони вже зневірилися. Та в період з 10 жовтня по 10 лютого цього року в скриньку, що знаходиться в супермаркеті «Маркетопт», вкинули лише 1246 гривень. Це дуже мало. Тому не залишайте наших хлопців, допомога їм потрібна, — підсумувала свою розповідь волонтер Тетяна Вільхова.


Дарина Срібна

Шановний відвідувач, Ви зайшли на сайт як незареєстрованний користувач
Ми рекомендуємо Вам зареєструватися або ввійти на сайт під своїм именем.

Хочеш коментувати новину?

Створи тему на форумі

Кожна людина, підприємство чи організація, згадана в наших публікаціях, має право на відповідь.

Надішліть листа з текстом, який би Ви хотіли оприлюднити, вказавши своє ім’я та прізвище, а також посилання на новину чи інформацію, на поштову скриньку: reporter@rkr.in.ua

Анонімні листи не розглядаються

Будемо також вдячні за доповнення чи уточнення новин

   
 

Партнери сайту

 
 
Програма Плюс
 
   
 

У вигляді календаря

«    Липень 2017    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
 

У вигляді списку

Липень 2017 (95)
Червень 2017 (91)
Травень 2017 (71)
Квітень 2017 (101)
Березень 2017 (94)
Лютий 2017 (114)
 
   
 

Корисні телефони

 
   
   
   
 

Курс валют

 
 
Загружаємо курс доларавід minfin.com.ua…
 
   
   
 

Скачати

 
 
Перейменовані вулиці Кременчука
pereymenovan-vulic-kremenchuka.docx [29.44 Kb] (завантажень: 127)
Заява про реєстрацію бази персональних даних
скачати безкоштовно zayava.doc [252 Kb] (завантажень: 198)

Про доступ до публічної інформації
Закон України
zakon.doc [121.5 Kb] (завантажень: 130)
 
   
 

Партнери сайту


Магаполис



Бизнес-атлас Кременчука
 
Медіа-центр "Репортер"
Тел. для пропозицій: (0536)780879
Разробка сайту web-студія СтроимWeb
Використання опублікованої на сайті інформації у будь-якій формі можливе виключно з посилання на сайт http://rkr.in.ua. Обов’язковим є також посилання у вигляді гіперссилки на сайт «Репортер» http://rkr.in.ua, відкритої для пошукових систем, під час цитування інформації сайту з інших ресурсів.