Репортер » Персона » Валерій Довженко:

Валерій Довженко:


31-08-2015, 10:11
 (голосів: 2)
Валерій Довженко:
«Спочатку ти переживаєш шок. Від того, що тут нічого не змінилося. І розумієш, що ти там був просто м’ясом. І ті пацани, які загинули, – також. Тобі ніхто цього не скаже, але ти ж сам розумієш…» – повернувшись із зони АТО з двома пораненнями, наш земляк взявся за те, до чого не доходять руки влади, – створює службу психологічної підтримки своїх бойових побратимів.

У вересні-жовтні має запрацювати call-центр або, простішими словами, телефонна гаряча лінія, на яку зможе звернутися кожен із учасників АТО, що пройшли пекло війни й потребують реабілітації. Нині в Полтаві першу партію волонтерів навчають литовські психологи, які мають досвід роботи з посттравматичними синдромами. Заняття йдуть щодня по 3 години. Волонтери навчаться спілкуватися з людьми, які потребують емоційної підтримки. Серед волонтерів люди різні – є професійні психологи і навіть психіатри, а є й демобілізовані бійці Збройних сил України. Ідея створення центру належить литовській громадській організації «УНІЯ-1219, проект підтримує уряд Литви, розповідає Валерій Довженко, що раніше працював у Кременчуці майстром-червонодеревником, а як почалася війна, пішов на Схід добровольцем. Після другого поранення проходив реабілітацію у Литві.
Якщо хлопець сам не зателефонує, у нього ж є дружина, мати…

Валерій Довженко:
«Створюється телефонна лінія, на яку зможуть звернутися будь-хто з АТОшників, що відчувають психологічні проблеми. Правда, слово «психологічні» ми не вживаємо, аби не відлякувати людей. Кажемо: емоційної підтримки, – розповідає Валерій Довженко. – Ми були в Кременчуці, Пирятині, Миргороді, Лубнах, Кобеляках. Литовці хотіли переконатися, що така служба потрібна. То в усіх містах люди говорили: це справа потрібна».

– Як ви збираєтесь переконати вояків у тому, що їм потрібна допомога? Адже не завжди це люди усвідомлюють…

– Так, хлопці цього не розуміють, але ж у них є дружини. Людина, яка приходить з війни з контузією, що втрачала там своїх друзів, – повертається в зовсім інший світ. Спочатку ти переживаєш шок. Від того, що тут нічого не змінилося. Хіба що на кожному кроці разом із президентом повторюємо «Слава Україні!» А загалом же все лишилося, як було. І ти розумієш, що ти там був просто м’ясом. І ті пацани, які загинули, – також. Тобі ніхто цього не скаже, але ти ж сам розумієш… І ти ніколи не здогадаєшся телефонувати кудись. Чому? Бо ти ж нормальний! «То ви тут усі божевільні, а я – нормальний». Але побачить дружина, що він сидить по 10 хвилин, втупившись в одну точку, не моргаючи… І жінка зателефонує, попросить допомогти вивести чоловіка зі ступора.
А не секрет же, що цей ступор, у який людина впадає, – це потреба людини відпочити. Відпочити від усього, що пережив. Це такий спосіб розслаблення, медитації. І за найменшої нагоди людина «зависає».

– У вас серед волонтерів не лише професійні психологи, а є просто бійці, які повернулися з Донбасу…

– Ми набирали людей, які мають відношення до АТО, бо це найкращі волонтери. Не кожен наш психолог зможе зрозуміти людину, яка пройшла війну. Хіба раніше у нас війна була? Ну, Афган був. Подивіться, що з хлопцями сталося... Сімейні ж психологи не вчилися працювати з посттравматикою. І навіть якщо дружина того хлопця заклює і він таки зателефонує, хильнувши для хоробрості… Сидітиме якийсь психолог з двома вищими освітами. А хлопець спитає: «Ти хочеш мені щось порадити? А ти знаєш, як воно, коли розривними в живіт…» І зовсім інша справа, коли тебе вислуховує колишній АТОшник, який також пройшов усе це. Він може сказати: «Так, брате, знаю».
«Ми не мали вижити»

Про війну Валерій говорить коротко. Служив у Щасті, Станиці Луганській, Трьохізбенці. Перше поранення отримав під Трьохізбенкою. «Злегка заштопали – і відразу назад, – розповідає Валерій про свою службу. – Через місяць осколочна розривна куля від зенітки вибухнула прямо над нами. Черконула по голові, знову треба було зашивати…» Він розповідає це так буденно, ніби говорить про телесеріал. І лише згодом додає, ніби між іншим: ті, хто насправді воював, не будуть вам вихвалятися. Що розповідати? Як твого товариша на очах на шматки розірвало?

Валерій Довженко:
Про те, що довелося пережити самому Валерієві, свідчить запис, зроблений ним у соціальній мережі Facebook майже відразу після другого поранення. Цитуємо мовою оригіналу: «Вот с этим чуваком вместе мы близко познакомились с противотанковым управляемым снарядом.
Сейчас сидим, вспоминаем и волосы дыбом встают. Мы не должны были выжить. Снаряд попал в деревянную ветхую пристройку и разорвался внутри этой пристройки. На уровне наших голов. Не верится, правда? Я сам до конца не понимаю, как мы оттуда выползли и почему у моего товарища ни одной царапины! Ни одной! Только сильная контузия. У меня 5 осколочных.
Приехали наши бойцы нас проведать. Говорят, каждый раз, когда смотрят на то, что осталось, не понимают, как мы выжили. Слава Господу нашему!»

Чиновники – це особлива каста людей

Валерій Довженко переконаний: бійці, які повертаються з АТО, не повинні нічого випрошувати у чиновників. Пільги, які передбачені в законі, повинні надаватися. І не завдання бійця - вникати, як це чиновник зробить. А не може впоратися – просимо «на виліт».
«Потрібно розбиратися в психології чиновників. Тому що це – особлива каста людей. Вони можуть говорити українською чи російською, але ви нічого не зрозумієте. Для цього, напевно, треба спеціально вчитися, – розповідає Валерій і відзначає: найбільше порушень у забезпеченні воїнів АТО та їхніх удів житлом або земельними ділянками для будівництва. – На кожен пункт закону можна знайти підпункт в іншому законі… Наприклад, якщо ти прописаний у місті Комсомольську, то чому просиш квартиру у Кременчуці? А яка різниця? Хіба хлопці там захищають тільки своє місто, а не Україну загалом? Тому єдиний варіант, який я бачу, - вирішення проблеми в правовому полі, ініціювання групових позовів, якщо, наприклад, не виділяється та ж земля. А також соціальна активність громадськості.
Потрібно об’єднуватися. Якщо об’єднаєтеся – усього зможете домогтися. А поодинці це досить складно. По-перше, якому юристу цікавий один позов? Це ж мороки скільки… А послуги того ж адвоката недешеві. А ось коли це група людей – зовсім інша розмова. Тут молодий адвокат може взятися за цю справу просто для того, аби напрацювати собі ім’я». Валерій Довженко підкреслює: не варто вестися на уловки влади, мовляв, давайте створимо комісію, сто років розбиратимемося з проблемою... Не розуміє чоловік і своїх побратимів, які ходять на сесії міськради просто поскандалити: «Радянський Союз уже скінчився. Просто ходити на сесії міськради і чогось вимагати – я не бачу сенсу. Ну хіба варто принижуватися перед тим, хто тобі відмовив? Фактично дав ляпаса… А ти йтимеш до нього, щоб він тобі по другій щоці ударив? Ні, з тими, хто не розуміє, треба по-іншому. Знайди посадовця, який має батіг. Повноваження від держави - покарати того, хто не виконує закон. І хай він чиновників тим батогом лупить».

«Після Литви я в Борисполі ледь не асфальт цілував»

– Ми можемо Європу збудувати тут, в Україні. У нас ресурси страшенні! Ми навіть не уявляємо, на якому мішку сидимо. Країни, які, за великим рахунком, нічого не мають, живуть набагато краще за нас, – повернувшись із Литви, Валерій Довженко переконує: «Ніщо ж не заважає нам, не входячи до Європи, вибудувати їхні соціальні стандарти. Але на перешкоді ж радянський менталітет. Нам треба, щоб знайшовся власний Мойсей, який би водив 40 років по пустелі, доки не вимре отой останній, що скаже: «а в тюрмі зараз макарони по-флотськи».

– Що Вас у Литві вразило?

– Ціни. Дешеві лише машини і секонд-хенд. Ми були в реабілітаційному центрі в Друскінінкаї. Там проходили лікування литовські вояки, які пройшли свого часу Афганістан, Ірак, Боснію – різного віку. Вони всі мали автомобілі. Я запитав у одного хлопця, скільки твоя «Аудіо-6» коштує? Автомобілі дуже дешеві.

Валерій Довженко:

Що вразило – не люблять росіян. Друскінінкаї – це курортне містечко, такий собі литовський Крим. Там дуже багато відпочиває і білорусів, і росіян. Зустріли якось кримчанина - сидить за столиком, вголос патякає: «Литовці дурні, навіщо вони вийшли з СРСР…» Нас це обурило, але ж поводитися слід пристойно. То ми вигадали тролінг. Бо ми ж українці, ми ж це уміємо… (Згадайте історію з УКРОПом, ви думали, що образили нас? Та я теж «укроп» або «цинічний Бандера»). То ми, загалом-то російськомовні хлопці, стали в публічних місцях демонстративно розмовляти українською. Особливо, якщо в якійсь кав’ярні чули російську.

Реакція була кумедною: «Артьом, Артьом, пошли отсюда!» (сміється. – Автор).
Війна відкрила все: хто ворог, хто друг, а хто лише страшенно стурбований…

Я своїй знайомій казав - там сумно. Усі якось намагаються жити. У них це виходить. Так, будинок двоповерховий, робота нормальна. Ну, хотілося б краще… Хотілося б айфон сьомої моделі, хотілося б машину поміняти…

Я їхав з одним муляром, який фарбує машини, він за голову хапався. На деяких автівках фарба поздувалася. Той у шоці: як так можна? А місцеві зовсім не переймаються: ну то й що? Вона ж їздить нормально. Поліція не штрафує. Чого напружуватися? Знаєш, скільки коштує перефарбувати авто? Тисячу євро. А машина – три тисячі. Новенька, із салону.

Ми нічого не знаємо про Литву. «Ти де? – «В Литві». – «А в Ризі був?» – «Що мені там робити? Столиця Литви – Вільнюс, а не Рига!» А литовці, навпаки, добре обізнані з тим, що відбувається у нас. І дуже за Україну вболівають. Вони чудово розуміють, що таке Росія. Хоча мають своїх ватників, своїх колорадів. Але мої друзі, як дізналися, що я з «Правого сектора», попросили привезти червоно-чорний прапор. І синьо-жовта символіка також надзвичайно шанована. Ми ж привезли з собою прапори, то це для них був найкращий подарунок. А як тепло нас зустрічали! «Ви з України? Бійці? У шпиталі? Ой, то ми прийдемо вас провідувати!» З Ізраїлю дівчата, які там на відпочинку, до нас підходили. З Німеччини провідували.
Ми приїжджали в Алітус, це обласний центр. Один в один як Полтава! І взагалі я вам скажу: Литва – це та ж сама Полтавщина. У нас в Алітусі була зустріч з пожежними. Вони були в такому захопленні від самого факту спілкування з українськими військовими. А сфотографуватися з нами – їм взагалі було за щастя. Зараз ці фотки купу лайків у соцмережах збирають. У Литві так само, як і у нас, діє закон, який забороняє пропагування радянського минулого на рівні з фашизмом.

По вчинках наших людей помітив, наскільки ми стали ближчі за психологією до литовців. Там поліцейський – друга людина після Бога. Литовці надзвичайно законослухняні. І наші поводилися так само пристойно – не кидали сміття, куди попало, не витоптували газони. Був свідком, як наші дівчата осмикували одну із землячок, яка трохи замріялась і ступила на зелений газон. Я повернувся додому і зрозумів: нам є чим пишатися. Ми – значно більш цивілізовані, ніж росіяни. Може, Достоєвський і великий письменник, сперечатися не буду. Але те, що робить зараз Росія… Хоча, звичайно, ми – не люди західного світу. У нас власний народ. З багатющою історією. І це варто цінувати.

Розмову вела Юлія Билина
Шановний відвідувач, Ви зайшли на сайт як незареєстрованний користувач
Ми рекомендуємо Вам зареєструватися або ввійти на сайт під своїм именем.

Хочеш коментувати новину?

Створи тему на форумі
   
 

Партнери сайту

 
 
Програма Плюс
 
   
 

У вигляді календаря

«    Грудень 2017    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31

У вигляді списку

Грудень 2017 (49)
Листопад 2017 (120)
Жовтень 2017 (131)
Вересень 2017 (100)
Серпень 2017 (127)
Липень 2017 (130)
 
   
 

Корисні телефони

 
   
   
   
 

Курс валют

 
 
Загружаємо курс доларавід minfin.com.ua…
 
   
   
 

Скачати

 
 
Перейменовані вулиці Кременчука
pereymenovan-vulic-kremenchuka.docx [29.44 Kb] (завантажень: 169)
Заява про реєстрацію бази персональних даних
скачати безкоштовно zayava.doc [252 Kb] (завантажень: 201)

Про доступ до публічної інформації
Закон України
zakon.doc [121.5 Kb] (завантажень: 134)
 
   
 

Партнери сайту


Магаполис



Бизнес-атлас Кременчука
 
Медіа-центр "Репортер"
Тел. для пропозицій: (0536)780879
Разробка сайту web-студія СтроимWeb
Використання опублікованої на сайті інформації у будь-якій формі можливе виключно з посилання на сайт http://rkr.in.ua. Обов’язковим є також посилання у вигляді гіперссилки на сайт «Репортер» http://rkr.in.ua, відкритої для пошукових систем, під час цитування інформації сайту з інших ресурсів.