Репортер » Персона » Любов Васильєва:

Любов Васильєва:


15-06-2012, 12:32
 (голосів: 5)
Любов Васильєва:
Кременчуцька письменниця Любов Васильєва перемогла в престижному літературному конкурсі "Коронація слова"
Глибокий прозаїк, як вона сама себе називає, стала дипломантом конкурсу зі своїм поетичним твором «Матінко-зозуленько» у номінації "Пісні".


Її твір відібрали з-поміж десятків тисяч учасників. Як відомо, кременчужани вдруге перемагають у «Коронації слова». 2009 року в цьому конкурсі перемогла Наталя Лапіна зі своїм романом «Надія: сплутані пазли", написаним у співавторстві зі своєю сестрою Світланою Горбань.

Поезія Любові Васильєвої присвячена дітям-сиротам. Письменниці ця тема дуже близька.
«Програма Плюс» розпитувала цю дивовижну жінку про її шлях до перемоги.
На зустріч вона приїхала на симпатичній червоній «Славуті». Сама за кермом. На питання, чи складно було відважитися на водіння, без роздумів відповіла: «Зовсім не складно». Адже за фахом Любов Васильєва – інженер-конструктор. А зараз вона є головою ОСББ «Злагода», що минулого року перемогло в конкурсі на найбільш доглянутий двір.

– Як Ви дізналися, що стали лауреатом «Коронації слова»? Які були відчуття?

– У мене був такий важкий день. Я вийшла зранку машину переставити, а тут День прикордонника. Кажу сусідові, хлопцеві молодому: «Ну, що оце в тебе з п’ятої ранку музика грає?» Тільки промовила, прямо біля мене, буквально на відстані півтора метра –розбивається пляшка, кинута згори. Потім ще накопичилися особисті проблеми. Думаю, ось дійду два метри до парковки, хоч поплачу...
Аж раптом телефон дзвонить. «Ви така-то? Ви перемогли в «Коронації слова». О Боже! Зателефонувала чоловікові, він радіє: «Їдьмо до Києва!»
Хоча на те, що переможе саме моя поезія, я абсолютно не сподівалася. У мене їх усього вісім пісеньок. Одна лягла до серця – значить, я вклала в них душу…

– Що вам дасть перемога у конкурсі?


– На мої слова напишуть пісню. Знайдуть композитора, який покладе поезію на музику.
А вже потім можливі варіанти: поки що за мною залишається авторське право. Далі вже в процесі переговорів можна буде вирішити: або назовсім відмовитися від авторства, або отримувати гонорари. Але, чесно кажучи, я не думаю, що там будуть якісь великі гроші. Мене потішила сама перемога. Просто як спосіб самоствердження.

– Вірш, який приніс перемогу, написаний давно?


– Давно. У моєму альманасі є оповідання «По той бік щастя» - про почуття жінки, яка хоче мати дитину, але не має змоги народити. А також про дитину, яка хоче мати маму. То вже був ніби крик душі моєї. А друга частина цього оповідання стосувалася покинутих діток. Воно так і називається «Зозулята», вийшло в передостанньому альманасі.
І там був такий образ жінки, у якої уже є своя прийомна дитина, але вона чує плач іншої дитини. І ось вона колише свою прийомну дитинку, що вже стала їй рідною, а інша плаче, бо нікому не потрібна... І ось звідти й пішли образи: «Люлі-люлі, погані зозулі…» А згодом ці відчуття вилилися в поезії.

«Сиділа, скарлючившись, і все писала, писала…»

Вона родом із багатодітної родини. У батьків було ще троє хлопців. Приїхала в Кременчук на навчання в машинобудівному технікумі. А батьківщина залишилася на Луганщині, в селищі Лутугине. Довгий час працювала на КрАЗі, в бюро методів технічного контролю. «Ми для приладів вимірювання робили розрахунки до четвертого знака після коми, – розповідає про свою колишню роботу. – Бо якщо десь буде неточність, відхилення в деталях, машина просто не поїде.

– Пам’ятаєте, як взагалі почали писати?

– Я була мала, вчилася читати по буковках. Батько працював у селі зоотехніком. Ось я їздила разом із кашоварками. І вирішила написати ті букви, які знала. Спочатку «Б», потім «О», а тоді пригадую: яку ще букову баба показувала? І вирішила написати схожу на «Б» тільки простішу. І вийшло «БОГ». Це було моє перше слово. Вийшло випадково. Бо тоді були атеїстичні часи, тому про віру не прийнято було говорити взагалі.

– А потім у житті як складалося? Відчували його підтримку?

– Не знаю. У мене життя: то вгору, то вниз. Доводиться проходити випробування, може, карму чиїсь несу.
Довелося пережити аж чотири операції. Віктор Калашник мене рятував, коли ще лікарем працював у пологовому, разом з покійним Федорченком. Ми зараз не часто перетинаємося. Але я завжди його пам’ятатиму за те, що він мене врятував. Їх серед ночі викликали: оце він, анестезіолог Анатолій Хайло і Віктор Федорченко. Я їм дуже вдячна. Мій чоловік навіть написав їм, трьом богатирям, подячний вірш, оду…
2003 року дізналася, що у мене рак. Пережила. Вижила. П’ять років підряд кров’ю сякалась, а лікарі все: нежить.

Та який же нежить? А потім обстежилась і вони мене ніби оглушили… Дев’ять лікарів мене дивилися: хіба ж так можна? Лікувалася я і в Полтаві, і в Києві. Пережила операції. Тричі проходила хімію. Мама не пережила моєї хвороби: інсульт. У мене життя – злети і падіння. Але, слава Богу, і друзі є.

В оповіданні «Міцне серце» описувала, яке мене рятували. Не могла стриматися, мені потрібно було все це виплеснути, виплакати. Я в оповіданні точно відтворювала усе, що відбувалося під час операції. Ось медсестра заходить: «Якщо вам потрібна жива кров, то я готова».


– Ви, як Коцюбинський у «Цвіті яблуні», в отой страшний момент фіксували усі деталі довкола?


– Доки я його не записала, не могла заспокоїтись. Сиділа, скарлючившись, і все писала, писала. Розповідь іде не від автора, а від героїні на ім’я Марія. Там же є момент, як я уже бачила себе згори… Це не передати, як було важко. Такий біль, ніби мене по клаптиках розривають. Потім молилася Богу, щоб врятував мене…

– Бачили себе в момент операції згори? Були якісь відчуття?

– Абсолютно ніяких, повна байдужість. Тільки себе бачила і голови лікарів. А потім
промайнула думка, що хтось буде плакати, що чоловіка лишаю, дітей. Але без будь-якої паніки. Ніби я йду паралельним курсом і мені все одно.
Єдине, що відчувала, що я ще тут, не десь там, як ото розповідають, коридор бачать. А тут, недалеко. А потім якось так чи то повернулася, чи перехрестилася і чую, Федорченко каже: «Не бійся, ми не дамо тобі померти». І шурхіт ліфта. Тиск у мене був уже низьким. Відразу почали капати кров, і плазму. І так години дві. Дуже важко було. Але я тоді подумала: Господи, а як же важко тим людям, які помирають, коли з них знущаються. Бо мене ж рятували! Хоча, звісно, теж умирати не хотілося. Але все-таки було не так страшно. Моє серце билося в надії, що я буду жити.


«Пам’ятаєте оті важкі часи, коли цукор по талонах?»


Вона виростила двох дітей. І це не завжди було легко. Але її рятувала неймовірна життєлюбність і працездатність. «Пам’ятаєте оті важкі часи в дев’яності, коли цукор по талонах? Я – в декретній відпустці, – розповідає жінка, як вперше пробився в ній письменницький дар, уже в 37-річному віці. – Синові Ігорю тоді було 2,5 роки. Я поїхала в село до мами, взяла три гектари цукрового буряка. Полола його. Вийшло 12 мішків цукру. І ото як полола – там жайворонки, бурячок – і мене як понесло… Приходжу: і пишу, пишу, пишу… І невеликі оповідання, і роман про Афганістан – «Крізь призму сльози».

– Цей роман надрукований?

– Ні. Я ще на ним працюю. У мене взагалі небагато виданих творів. Знаєте, принципово не хочу видавати книги самотужки. У мене є мрія: щоб мої книги видали офіційно, саме тому, що вони зацікавили якесь видавництво, щоб варті були того. А так накрапаю я отих книжечок, а потім буду бігати: люди добрі, купіть. Якщо мене не знають, кому воно буде потрібне? Видавати треба те, що чогось уже варте.

– Звідки Ви брали матеріал для роману про Афганістан? Як Вам вдавалося говорити з афганцями? Вони не кожній людині відкриваються.

– Я ставлюся до них з глибокою повагою. І кожен із них, мабуть, це відчував, тому мені розповідали те, чого нікому не говорили. Двічі, правда, у мене були ситуації, але то пусте. Якось я була у Саші Бортника. Вони зібралися відзначити якусь річницю. Один мордоворот стоїть, консервну банку відкриває ножем і так показує рукою: «Та нам, що муху, що людину…» У мене аж мороз по шкірі пішов, як я почула ці слова. Але зрозуміла, що в цей момент чоловік мені відкрився. Це був його порив душі.

– Йому треба було виплеснути все те, чого вони набралися там…

– Так, і вони це все несуть у собі. І оцей жест був ніби докір: «Ось я вам скажу, як є насправді. Не тому, що я всіх ненавиджу, а тому що через край переповнилося…»
Їм стільки довелося перенести в молодому віці. У тому пеклі, яке вони пройшли, дуже важко було залишитися нормальною людиною. І вони відходять дуже важко. Хто спивається, хто стріляється, як вони розповідали… Бо немає підтримки, немає отого плеча, на яке вони могли би зіпертися.
Я дивлюся на афганців, мій батько був учасник бойових дій, і думаю: через що їм довелося пройти? Через те, що він не загинув, а потрапив у полон, йому довелося пройти через приниження. Потім своя ж країна їх розмазала… Звісно, зараз уже вони реабілітовані. Але то ж усе треба було витерпіти.

– Про долю оцього повоєнного покоління не писали?

– Батькового? Ні, не доходять руки. Все мені хочеться охопити. Ото коли чоловік і син на роботі – я радію, бо можу попрацювати. На кожен день складаю список: що треба зробити. Потім витягаю і дивлюся: оце зробила, це зробила, а ось іще список…


Розмову вела Юлія Билина
Шановний відвідувач, Ви зайшли на сайт як незареєстрованний користувач
Ми рекомендуємо Вам зареєструватися або ввійти на сайт під своїм именем.

Хочеш коментувати новину?

Створи тему на форумі
   
 

Партнери сайту

 
 
Програма Плюс
 
   
 

У вигляді календаря

«    Листопад 2017    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
 

У вигляді списку

Листопад 2017 (79)
Жовтень 2017 (132)
Вересень 2017 (100)
Серпень 2017 (127)
Липень 2017 (130)
Червень 2017 (91)
 
   
 

Корисні телефони

 
   
   
   
 

Курс валют

 
 
Загружаємо курс доларавід minfin.com.ua…
 
   
   
 

Скачати

 
 
Перейменовані вулиці Кременчука
pereymenovan-vulic-kremenchuka.docx [29.44 Kb] (завантажень: 158)
Заява про реєстрацію бази персональних даних
скачати безкоштовно zayava.doc [252 Kb] (завантажень: 201)

Про доступ до публічної інформації
Закон України
zakon.doc [121.5 Kb] (завантажень: 134)
 
   
 

Партнери сайту


Магаполис



Бизнес-атлас Кременчука
 
Медіа-центр "Репортер"
Тел. для пропозицій: (0536)780879
Разробка сайту web-студія СтроимWeb
Використання опублікованої на сайті інформації у будь-якій формі можливе виключно з посилання на сайт http://rkr.in.ua. Обов’язковим є також посилання у вигляді гіперссилки на сайт «Репортер» http://rkr.in.ua, відкритої для пошукових систем, під час цитування інформації сайту з інших ресурсів.